Одного разу, пам’ятаю, пішли ми з друзями у ліс по гриби. Їдемо підводою… По одну сторону колоситься пшениця, а по іншу – сніг іде. Їдемо, розважаємось, веселимось, аж ось коняка загубила ногу в кучугурі снігу. Що робити? Не буде ж коняка скакати далі на трьох ногах? Я як найхоробріший, роздягнувся, набрав повен рот повітря і плигнув у сніг. Довго я там копався, аж поки не знайшов те, що треба. Виліз на воза, і, чомусь, мені так стало жарко, що я думав роздягтися, але куди далі, я ж і так роздягнений. Швидко прикрутили коняці ногу і рушили. В’їжджаємо ми в ліс, аж тут… ніхто не здогадається що. На деревах ростуть цукерки, печиво, ковбаси і невеличкі буханці хліба. Раптом я відірвав очі від смачних дерев і подивився вниз. А там… Там замість грибів – морозиво, зефір, мармелад. А що робити? Ми голодні, щойно з дороги, та й накинулися їсти ласощі. Понаїдалися, аж ледь-ледь не лопаємо, як надувні кульки.
Ми понабирали в пазухи, в кишені цього добра і пішли далі. По дорозі ми все і з’їли. Аж гульк, де ми? Та ми ж заблукали! Тю, я ж компас вдома забув. Що робити, як тепер вийти з лісу? Ми знайшли поляну, посідали, почали розказувати цікаві історії, хто які знав. Аж ось і ніч наскочила. Мій друг Микола каже: «Хоч в лоба дай, так темно. Давайте розведемо вогник!» Еге ж розведемо! Нічого не вийде, бо немає сірників. Що далі? А що, що. Я побіжу додому, принесу сірники, заодно і компас прихвачу. Так я і зробив. Тільки повернувся аж під ранок, коли хропіння роздавалося на весь ліс. Всі спали хто де хотів: хто на дереві, ахто і під деревом. Що ж ви робите? Всіх вовків порозганяли! Агов, я приніс сірники! Хто хоче, може погрітися біля вогню. Не хочете - не треба! А хто хоче додому? Я приніс компас! Ніхто не хоче? Сподобалося в лісі? Та й живіть собі на здоров’ячко, а я пішов додому!
ID:
354586
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.08.2012 00:14:52
© дата внесення змiн: 02.08.2012 00:14:52
автор: ІванЖусєв-Полтавський
Вкажіть причину вашої скарги
|
