Вона не та уже,
Якою її бачив,
Якою відчував і чув, і знав.
Для неї, може, щось колись і значив.
Та це - не та, кого ти пам'ятав.
Тут вилиск слів і панорама болі
Скріпили степлером тонкі уста.
Немає стержня у душі. І волі.
І волі, і душі уже нема.
Вона не та уже,
Якою призма часу
Її створила на межі століть.
Серед людської групи й маси
Їй не траплялося зотліть.
Та бачиш – щось її зломило.
І в серці дірка від снарядів-слів.
Понівечені пір'я й крила
І росяниста кров скрапає з брів.
Вона не та уже,
Якою тихе небо
Заколисало в надвечір'ї мрій.
А іншою не буть їй. Чорні гребні
Її забрали в штормових завій.
І може, тихе плесо її серця
Ще має крапельку гуманності й добра.
Та, певне, впасти мертвим доведеться,
Щоб побороти море її зла.
