Я ось уже двадцятий день сиджу удома,
Жовтень виганяє мене на вулицю зливами,
та я вперто сиджу на своєму дивані
і просто не рухаюсь,
дивлюсь на шкіру стін
з яких мені посміхається Нестор
і Валєра,
місцеві алкаші,
вони поливають мене спиртом,
і тіло моє згорає і відроджується
згорає і відроджується,
цей процес невпинний,
як народження дітей,
"завтра" для мене тотожне поняття
до слова «сьогодні»,
всі дні нагадують липку прірву,
в яку я падаю.
Волосся заплетене моє у
Шви дивана,
Його і тільки його
Я люблю.
Я перестав ходити до перукаря
Десь двадцять років тому
Моя дівчина спилась і стала шльондрою,
Але мене це не колише,
Адже це нове відродження,
І кожне нове життя,
Приречене закінчитись в одному місці
І саме у жовтень,
Коли стюардес
їбуть їх клерки,
а серця їх відносять вітри
до вбиральні,
де нові люди ковтатимуть опій,
потопельники пропливатимуть
повз мої небеса,
повішені плюватимуть у мене
натрієм,
я мовчатиму і горітиму
горітиму і мовчатиму,
допоки моє тіло хтось з люстри
не зніме.
