Я ненавиджу коли ти мовчиш. Чомусь останніми днями це дуже часто. Причину мовчання знає одна людина в світі, не важко здогадатись, що це ти...
Я це ненавиджу, адже немає сенсу відносин, де любов є, але не у них, а лиш у неї... Всі щось кажуть..Радять як жити... Можливо, це корисно, але я хочу жити по своїм правилам, по свєму сценарію. Ніколи не видаю свою душу публіці, а навіщо їм? Ось і я не знаю... По життю я сильна, - так каже більшість - та в деяких випадках починаю здаватись. Але іскра в моїх очах ніколи не гасла! ТАК! Я ненавиджу коли мерзнуть долоні, ненавиджу злість, егоїзм, лицемірство, ненавиджу павуків, від цього всього мурашки по шкірі, або просто бажання вбити. Хоч і ненавиджу, але змирилась... І з твоїм без сенсу мовчанням я змирюся! Я розумніша, я не здаюся...
Думку в цих рядках спіймають лиш обрані, можливо серед них будеш і ти, але повір, мої слова - нісенітниця, а їх сенс - можливе кохання до тебе.
Хочу прочитати другу прозу. А ця закохана, ну що тут коментувати? Це твоє, і ти у ньому начальник. Мені особисто сподобалось. Все нормально, тяжко писати у прозі я знаю, за це я поважаю, непогано вийшло у тебе. Я читав набагато хужу прозу.
Рижа* відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
длякую)*
мені справді важливо отримати від тебе такий коментар)