Коли ми дійдемо, чи радше я дійду,
Бо ж знаю, те, що нам не по дорозі -
Й ми пІдем по-одинці навмання,
Вибілюючись в житі з кожним кроком...
Я стану й озирнуся ненароком
Й побачу - та нічого не побачу –
Лишень пітьма. Колишеться пітьма.
І ти ковзнеш крізь неї крадькома,
А я бігом, як у дитинстві, знаєш,
коли від страху все кудись тікаєш,
Доки не брязне хвіртка дзвінко, врешті,
Й ти тихо,радо видихнеш в цю мить.
І в вікнах світло матово горить -
тебе чекають.
То ж тепер не темно,
А ти боїшся.
Ягоди червоні, на гостролисті,
Осінь на пленері,
В своїй химерній, навісній красі,
Зволожить твої дивні акварелі
Й ти підеш не інакше, як усі,
Бо ж тут тобі погано малювалось.
А пам’ятаєш, світло колихалось
У вікнах. А тепер іще горить?
Й ти щось згадаєш світле у цю мить,
І побіжиш, хоч ноги наскрізь мокрі,
Щоб знов побачить тепле сяйво охри,
Що ти від нього прагла утекти
Може тоді дізнаєшся, що ти
Ішла по колу…́́́́́́