Печаль
Так ніжно моросить печаль
По тонким струнам мого серця .
І всотується в шкіру… даль.
Кудись зове, а дощ вернеться..
Димить краплина на гарячій думці,
Заражуючи холодом єство.
І клаптик мрії змочує в руці,
Полонячи таке гарне тепло.
І мряка гасить пламенний вогонь,
Що так яріє в праведному слові.
Пульсує кров, прямуючи до скронь,
Перебиває оду сокровення мові.
І випадковий перехожий в парку
Під парасолькою ховався від дощу,
Підкурюючи змочену цигарку,
В тумані диму пливучи, сказав: «Прощу»
Листочок відірвавсь від гілки,
Віддаючись на долю вітру, полетів.
Самотність тихо грає на сопілці,
Жадаючи ласкавих теплих слів.
Гримить гроза і блискавка шугає,
Блукаючи по небу без дощу,
То хтось невпинно каяття шукає..
Лилась вода із неба: «Я за все прощу.»
Аквамарин над нами гірко плакав,
Затягуючись в хмарну сірь.
То так Творець з людьми балакав,
По небосхилу вів місточок для сузірь.
Так ніжно моросить печаль
По тонким струнам мого серця.
І всотується в шкіру… Жаль
Кудись зове… а дощ вернеться…
Дуже приємно 
