На жаль моїм ніколи ти не був,
Хіба, що… на час якийсь короткий
Ти пролетів, а мене чомусь забув
Лишився образ розпливчатий і мокрий.
Ти легким спогадом в мені лишився
І змусив моє серце калатать
Пробіг перед очима, не зупинився,
А я тебе втомилася чекать.
І я в житті твоїм не залишила сліду,
Хіба, що…любові присмак на губах
Теплом, без прощання і привіту
Сонячним зайчиком була я у твоїх руках.
Багато часу переміною промайнуло
І наче випав ти із графіку мого життя,
Чого ж тоді, як сонечко за край гайнуло
Ти піднімаєш ночі легке покриття?
Й приходиш до мене ти через простір,
Через час і відстань, через села і міста
І лягаєш поруч, і не скажу я :«досить!»
Цілуєш мені руки і соннії уста.
І для тебе двадцять років - це нічого,
А може в серці й досі ти мене кохаєш?
І випускаєш крила до простору нічного,
І майже кожну ніч у сон мій прилітаєш.
Пробач, від сновидіння я стомилась
І серце іншому давно вже віддала,
Та чому у сні до тебе тоді тулилась
Й коло себе тримала, як тільки могла?
І не те, щоб я колись тобою наливалась
Чи про тебе думала уранці і вночі,
То чого ж тоді, коли я прокидалась
До тебе линула душа, як журавлів ключі?
Чого від сну цього мені тоді приємно?
Й для серця зношеного, як бальзам
І на тебе я серджуся у сні даремно,
Нікому і ніколи тебе повіки не віддам.
Нехай в ночі знову буду я тебе сварити,
Щоб ти не снився й не бунтував думки,
А насправді хочу і буду завжди хотіти,
Щоб ти прилинув до мене від жінки потайки.
Дивись, приходить вечір і я спати лягаю,
Я вся ось тут, в теперішнім житті,
Та для тебе вікно відкрите залишаю,
Прийди й не покидай мене ніколи в забутті.
