Мовою жестів прощались з людьми журавлі,
Бо повні легені журби назбирали,
Летіли на чужину, де засмагали кораблі,
А сльози лились, та їх крильми витерали.
Хризантеми росли та радості в очах не було,
Щороку дивитись як журавлі пливли
По небу, й розганяли хмари крилом,
Щоб хоч від сонця хризантеми цвіли.
Дерева й собі сльозинки-листочки впускали,
Бо ж не буде, кому їх зігрівати,
Не буде кому на верхівках в долоні плескати,
Літати учити, з дерева, журавочка-мати.
А ви не сумуйте, ми весною назад повернемося,
Щоб дати надію, адже ми символ життя,
Запалимо вогонь, і душа озирнеться,
Бо весною з журавки стану лелекою я.
26.10.2012
