Вона сиділа на підвіконні,
Під звук пісень погасли ліхтарі.
Писалися пісні і неіснуючі акорди.
Вона могла просидіти так до зорі.
Вона любила тишу, слухала її.
Вона любила ночі, ховаючись від всіх.
Вона любила небо, чула його пісні,
Вона любила юність, яка збивала з ніг.
Вона уміла плакать і посміхатись.
Вона любила мріять понад усе.
Давно за північ,їй не хотілось спати.
Що ніч ця, день наступний, що несе?
Вона нічого не вміла забувати.
Всі почуття проносила крізь серце.
Бо їй хотілось жити, хотілось відчувати,
І кожен погляд берегти в своєму серці.
