Ти втомилась від покори,
Непосильна рабський лаз,
І надій облудні гори,
І готовність: може, враз?
Барабанить по шибці
Дощ, немов би живий.
Ти в самотній тут клітці,
Я благаю: «Відкрий, відкрий…»
Шлях твій земний проляга десь далеко,
А ти у пустки полоні.
О, як шкода, та не винне тут Небо,
Лиш мрій холодні долоні,
Лиш мрій, лиш мрій…
Ти хотіла жорстких шпилів,
Увібрати холод-лід,
Й недосяжність на сто милей
Геть увесь турботний світ.
Барабанить по шибці
Дощ, мов справді живий.
Ти в самотній ось клітці,
Я благаю: «Відкрий, відкрий…»
Шлях твій земний проляга ген далеко,
А ти у пустки полоні.
О, як шкода, та не винне тут Небо,
Лиш мрій порожні колони,
Лиш мрій, лиш мрій…
Оригінал: Ария. Сл. Маргарита Пушкина. Мечты
Ты устала быть покорной
Ты устала быть рабой
Жить надеждой иллюзорной,
Отвечать на жест любой
Барабанит по стеклам
Дождь как будто живой
Ты опять одинока,
Открой, открой, открой
Жизнь идет где-то за стеною,
А ты в плену пустоты
О, как жаль, но всему виною
Мечты, мечты, мечты
Ты пыталась стать жестокой,
Стать прозрачной словно лед
Недоступной и далекой
И живущей без забот
13.11.
Чудово написано! Прекрасні порівняння! За мрій колони та долоні - окремо БРАВО!
Ярослав Дорожний відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
велике дякую за букет троянд і похвалу велику. певною мірою розмова з відомою мадам Г.(Б.) надихнула спробу писання. можна й усвідомлювати як звернення до чоловіка.
добре
