Хроніки старого годинника
(озвучене ритмом серцебиття)
Сукупність образів засуджує сам факт існування здорової поезії.
Бо має простежуватись зміст… чи то прямий, чи то прихований.
Слова, що лягли на папір безпосередньо повинні малювати щось… комусь… для чогось.
Кордонами тих слів мають бути роздіЛові знаки, великі літери і присмак «ніби то шедевру».
Бо за теоріями осучасненого талановитого письменства,
Адресат є одним цілим з адресантом.
…Тік–так, тік-так, тік-так
Зворотній відлік кілометрових діалогів розпочато…
Клаптик 1
«...а я все кружляю біля твого життя...Венера готує каву по-східному, чекаючи тебе на сніданок, небо п'є травнем обцілований день, а минулорічні трамвайні зупинки, облиплі часом і пасажирськими валізами, чекають нового інтер'єру... Впускаю в двері вітер з розкуйовдженим волоссям, шматок паперового сонця на високих підборах, осінь з намальованими губами, теорії всесвіту, отруєні нетівськими вірусами, книги, талановито написані графоманами! Я в життя запрошую трішки життя…»
Клаптик 2
"...люблю парасольки...під ними легко сховатися від безлистого міста з його джинсовими мріями і грейфрутовим рингтонним коханням: корисним і гіркуватим.."
Клаптик 3
«…нап'ємось настояного на вишневому цвіті почуття, тихо так притулимось до горизонту землі і помовчимо...І не давай подиху, і не давай крику, і не давай погляду- я все те вже маю. А сонна пам'ять все стукатиме у зачинене вікно- не відчиняй! Подивись,в твоїх долонях танцює світ, а ти шукаєш приземленості...Сирістю ми нагодовані, імунітет маємо до буденності...Бракує запаху книжкових сторінок... і справжнього щастя..»
Клаптик 4
«…один день має 1400 хвилин, а ти схопилась за 33-тю і не відпускаєш, закоркувавши її в пляшку з-під вчорашнього вина. Десяте сонце одягає відверту сукню і незрозумілими теоремами намагається посперечатися з твоїми мокрими очима. Прямокутно говорить чиясь безпідставна заздрість, обросла суржиком душа, потрібні ліки, треба відпустки. Один день має 1400 хвилин- починай жити 34-ю...»
Клаптик 5
«…і що з того, що спомин кишеньковий?(В нас і час кишеньковий є, і гроші, і слова, і люди кишенькові ходять). Зате той спомин завше заплетений у посмішку вітру і погляд чужого неба... Міцніше тримай себе! Себе не віддавай нікому, не позичай навіть на мить, навіть собі!»
Клаптик 6
Сьогодні море плакало жовтими шпалерами,
А пісок червонів із сорому.
Ще вчора чайки були птахами,
Зараз- залишки від шоколадних обгорток.
Фантасмагоричні образи заволоділи моїм світом
Без світла
Намацай мене у темній кімнаті:
Я біля вимикача.
У маленькому літньому платті
Досі тебе чекаю.
Не знаю
Чи то літо наді мною,чи осінь.
Та пахне сивиною і гіркуватим лікером.
Прикрий вікно або двері-
Холодно якось
Клаптик 7
… цукрово-серпнева спека п’янить залишки здорового глузду-
Я грузну.
Шорсткі п’яти одягають відкриті босоніжки-
Ніжно.
Намагаюсь втриматись на хвилі ейфорії-
Грію.
Існуванням музи себе і її
В мрії.
Клаптик 8
…В метушливому місті
Обідня перерва.
Зашнуровують розпач швейцарські години.
Я для тебе,
Між іншим,
Залишуся перша,
Як вакцина вплітатимусь
По хвилині.
Слово має право на подих…навіть якщо його не всі можуть вдихнути…
Кисневе голодування гірше Апокаліпсису.
Голодування словесне призводить до виразок та черствості.
Незрозумілість всім-то лише хід конем,
Бо відкритість для світу-смерть для себе.
