До дня Святого Миколая...
З розвернутим серцем, всією душею дитина стояла край двору,
Маленькі сльозинки дрібною росою спадали невпинно до долу.
Дитина стояла, роздіта, босою ступавши поспішно із дому.
Холоднії пальці невтримного вітру злітали з душею угору.
І серцем - до неба. Очима, руками, своїм бархатистим волосям,
Такими нікчемними сьома роками, але все, що є. Так прийшлося.
Вона намагалась просити у Них - яскравих, довершених вражень,
Та діти сміялись, кричали "Вернись! Тобі ж все одно Там відкажуть!".
Дитина молилась до тих Янголят, що в Світі зовуть "охоронцем",
"- О Боженько, Боже, нехай прилетять, нехай піднесуть аж до Сонця!
А я теє Сонце - руками візьму, в обіймах моїх запалає".
Віддасть все, що є, за можливість таку. Тепер вже не просить - благає.
Але все ще тихо, і плаче вона, морозним і хОлодним ранком,
Мовчить, затаївшись із серцем душа, неначе поранена пташка.
Ніхто в тім селі вже ніколи не знав - де ділась "нікчемна" дитина,
І досі стоїть на землі, край села, обвітша, самотня хатина.
18.12.2012
Для мойого Янгола, котрий вперше не зможе мене привітати...