Його хода така тверда-
він все ж боїться ніжності.
Моя ж-легка й кумедна,
а я боюся зрілості.
Втрачаєш земні сили,
присутні сповіді і докори.
Мені здається,батьку,ти втомився.
Тут маю рацію хоть трохи?
Казав ти:"Готуюсь я завжди до гіршого".
Але чому?Чому не готуватися до чогось більшого?
Наприклад,готуватись до стрибка
чи до маленького початку.
Не знаю як в тобі,
але в мені присутня жилка ця,
це мабуть дія хлопчачого азарту.
Якщо б ти трохи знав мене-
ми б точно стали друзями,
але завжди багато справ у тебе,
наші розмови тягнуться тугими вузлами..
Та вже запізно щось міняти,
ти вибач мене,тату.
Давно хотіла я оце сказати
про спільну нашу втрату.
