Стільки часу відповідей чекала,
Скільки надій на когось плекала,
Забагато думок, зайві вже слова,
Йди геть від мене постать чужа.
Мрії втрачені, і розбитті бажання,
В світі вже платне стало кохання,
Монету золотеньку за нього закинь,
І в світ похоті своєї поринь.
Розбитті сім’ї, розбитті життя,
Рівень громадян в країні близько нуля,
Допомоги ні звідки не варто чекати,
Сидіть люди в дома, вже час помирати.
На хліба кусок грошей бракує,
А влада такі гарні перспективи малює,
Що ми йдемо у світле майбуття,
Що в нас найкраще у світі життя.
Можливо «нас» це всі депутати,
Які вміють лише казки складати,
Що б ми їх ще раз обирали,
Бо вони ще в нас не все відібрали.
Та я вірю, що все ще можна змінити,
Для нашого страху всі шляхи перекрити…
Д́опомоги ні звідки не варто чекати,
Ми можем і самі своє життя будувати.
25.03.13 00:08
