- «Гратулюю, пане, гратулюю», - а у відповідь зовсім порожньо.
Як в тому акваріумі без риб.
Такі собі подорожні. Ніякі собі – все порознь. Слова виснуть
в повітрі і стрімко падають вглиб.
Розбиваються на друзки голосно як старий порцеляновий сервіс.
Йдуть люди у чорних плащах. Їм холодно? Без обличчя й усміхнених рис.
Капітулюю, капітане, капітулюю. Просто цвях батогом і фертик.
Збираю друзки зайво-непотрібних слів і складаю у пожовклий конвертик.
А потім сідаю у старий затишний трамвайчик і слухаю брязкіт колій,
Як дитина радію – он сонячний зайчик! і натхненне цвітіння магнолій.
Дорога витікає, ллється, летить стрімголов нізвідки і впадає в нікуди,
Попереду базар, бездомний пес, чиїсь лиця: це мурахи чи все ж таки люди?
Ця суча влада, турботи і біль, безгрошів’я випалюють їх душі до денця,
Я на останні гроші купую букет прив’ялих волошок й тулю їх до серця…
таке симпатичне з легким сумом
так гарно про трамвайчик (я теж у ньому катаюся й заспокоююся) - через його вікна раптом відчиняються нові горизонти, за межами акваріуму
гарного й щедрого нового року!
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно здивований: "Ця суча влада", прочитане у
молодого автора, вселяє надію, що не всіх можна купити за кульок гречки.
"Грателюю", Квітко, "грателюю" і, хай по-батьківськи, у щічку поцілую. Молодчина!!!
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це ще ввічливо-шаноблива назва
люди мені часто нагадують величезних мовчазних безправних риб, світогляд і можливості яких обмежується власним життєвим акваріумом, за межі якого вдається вирватись лише одиницям. Я, мабуть, теж якась риба. Таранька наприклад
Приємно здивований: "Ця суча влада", прочитане у
молодого автора, вселяє надію, що не всіх можна купити за кульок гречки.
"Грателюю", Квітко, "грателюю" і, хай по-батьківськи, у щічку поцілую. Молодчина!!!