''Божий суд'' (Правдива історія що сталась колись в одному поселенні)
Колишній час. Роки далекі.
Кому відомо серед нас
як жити то було нелегко...
Скільки ж в душах мали зла
зайди, іноземці, яничари,
кровю обмивалася земля
не своєю смертю люди помирали.
Ненависть в грудях аж кипіла,
людей вбивали за ніщо!
І тіла падали та назавжди німіли,
такої смерті то незаслужив ніхто.
Старенький селянин,
що в Бога сильно вірив
залишився один, під небом сірим.
Тремтячими руками
маленьку шопку збудував,
поклав під перевязку камінь
а в середині статуйку Богородиці поклав.
- Нехай відводить лихо та біду,
від села й хатини.
- Нехай не дасть журбу,
відчути іншим тим родинам.
Та навіть Божа мати,
під свій покров
незмогла побожних дідів-прадідів узяти
струмками проливалась кров.
Багато стратили народу
та вигнали у чужину,
до заходу до сходу, у невідому далину.
Тут ворог повз ікону проходив,
ішов та не хрестився
у серці з вірою не жив! Жорстокий вбивця.
А хрестятся всі то наші люди,
малі і ті що старості зазнали
очами проводила Богородиці споруда,
про наміри його не знала.
- Де тут Бандери?
Крикнув до старого
селянин промовив що не знає,
і не бачив тут нікого.
Та через мить від жаху чуть не впав,
пришелець вистрелив у Матір Божу
у собі совісті не мав,
світились люттю очі лиш ворожі.
Він пішов,
та хвилею морською мов котилась
вистрелила міна.
І серце ворога спинилось.
Якраз під ним,
за те що руку на Святе підняв!
Розвіявши життя його у дим,
для нього Божий суд настав.
А Богородиця і до сьогодні збереглася.
Заквітчана стоїть дбайливими руками,
не для прикраси
а береже людей роками.
Посилає милосердя й Божу благодать
на тих хто вірить.
Оберігає від проклять,
силою святині цілить.
Тільки шрам від кулі то не заживає...
Напевне це за нас її болить
в наш час то ворогів хватає,
та можливо ця історія когось із нас навчить!
17 листопада 2012 року...
Чудово!!!
