Ми багато говоримо, люди,
про те, часто, зовсім не рідні,
і фальшиво лунають етюди,
цих мелодій,
зникають у квітні,
знову в липні з*являються в маслі,
твої фарби - малюють червоним,
і ось це - подивись, все прекрасно,
хоч зростилось у жалі і болі...
Ми друкуємо вірші словами,
у яких нестачає любові,
і малюєм складні епіграмми,
і шифруєм молитви у мові,
видаляємо "cпам" із "корзини",
розбираєм свій дім -
на багаття,
й намагаємось знову до краю,
знов на нитці,
злетіти у танці...
Ланцюгом припираючи двері,
розбиваючи все, у, що вірим -
один від одного -
ми Том і Джеррі,
та хто спритний із нас,
хто гранітний,
щоб не бачити сталої спраги,
бідняків, що співають над небом,
тих, хто вищі за наші скандали,
за сварки і неспражні "до тебе",
пригорнутись бажаючи серцем,
зігріваючи тіло душею...
ти тікаючи, не обернешься,
я тобі не скажу "до вечері"...
Ось такі ми, -
незгасанно - зім*яті,
і під довгими справами скупчені,
і поховані, і розірвані,
і розлучені та розлючені,
і співаємо, і тікаємо,
біжимо кудись -
та куди? Хто зна!
Добігаємо, допливаємо,
доки ноги не вхоплять дна.
Там залишимось,
та зостанемось,
і, забудем навіщо прийшли.
Залишаємось,
обіймаємось -
і нехай бо потонемо ми.
ID:
417369
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 10.04.2013 19:19:43
© дата внесення змiн: 10.04.2013 19:19:43
автор: frolovaviki
Вкажіть причину вашої скарги
|
