Бабай Потапович зловили звіра,
Не сам зловив, бо пуцерів багато,
Тепер у нас така настала "віра"
Тримати звіра - себе показати.
У собі звір ричить, кричить
З нутра нагору нагло виринає,
А в клітці звір у заперті сидить
І з голоду невільник вже конає.
Бабай сказав, щоб на добу
Ведмедеві півхліба видавати,
А той, що в тлустім тілі на виду,
Вже світ хотів би зжерти, підім'яти.
Чи містом йдеш, чи йдеш селом:
- Чия,- питаєш,- тут земелька,
-То все Бабаєва- і за горбом
Його земля, а, звісно, не Омелька.
Будівлі теж усі його,
Ліси, річки і гори предковічні,
Бо вони, бачте, пан і "бог",
Його тут сила, право, влада вічні.
Таких панів господарів чи господарників
У нас в краю багато,
Розлізлися, як воші в кожусі,
І скоро у людей загарбають останню хату.
Як байка є, то і мораль тут має бути,
А на мораль даремно ви ждете,
Бо про мораль нам треба вже забути.
