Почуттів збідніли в грудях сховища,
Світ блука понурим біороботом,
Суєта голодного карбованця
Кров'ю-потом тре до блиску чоботи.
Ллється віри опіум століттями
У легені спраглі димом ладана,
Хтивими жерцями і левітами
Хід думок розписано і задано.
В погляді - скляна байдужа хо́лодність,
В голові - безмежні сміттєзвалища,
Долі всі пророком уготовані,
Райський сад Землі - для війн ристалище.
Видуманих фактів констатацію
ЗМІ вкладають жуйкою щомиті нам,
Профільтруй лиш ріки інформації
І брехні отруйні стріли витягни -
Світ заграє теплою палітрою,
Світ замайорить новими барвами,
І тягар проблем легким, повітряним
Ввись злетить, втече від сонця хмарами,
Усміхнеться твій талан у відповідь
На відкриту, щиру, дружню посмішку,
На поталу кинь свій смуток вітрові,
"Хмуритись" - не значить "буть дорослішим".
Вир забудь з машин, систем, правителів,
Що свідомість душать павутиною,
Стань планеті другом, мирним жителем,
Ката вбий в собі і стань людиною!
Почуття відкрий в собі без сорому
І зігрій рослинку ніжним дотиком,
Землю, що вже стала тяжко хворою,
Вилікуєш рук своїх турботою.
О, як гарно! спочатку не зрозуміла, але прочитала ще раз, то зрозуміла! Це чудово, що ти написав про Матінку-Природу, про віднайдення в собі Людини. Дуже мудрі думки!!!
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00