ти не мала до мене звертань
і спинялась на кожному жарті,
допивала мохіто у склянці,
змерзлі пальці
ти клала в гортань.
чи на свято якесь, чи то так
цокотіли стрімкі босоніжки.
цілував після тебе доріжку,
перевтіливши
дім наш в цей парк.
наче привид, летів навздогін,
ти ж стріляла в самісіньке серце,
купував не пігулки в аптеці,
надщесерце
не пив корвалдін.
навпаки, як воно не болить, –
обіймаєш і пестиш долоні;
не простелеш суцвіття з іроній.
у полоні
так хочеться жить.
ми клонуємо стерті плюси,
бо нові малювати запізно,
хтось снує догори, хтось донизу,
такі різні,
як ті полюси.
та холодне ранкове лате
тебе зверне: – Чому не гаряче?
– Я студену люблю, я терплячий, –
без пробачень
за се і за те.
ти не мала до мене звертань,
доливала до чашки заварку,
я палив, не відкривши фіранку,
я й до тебе
не мав дорікань.