Чорні смородинкиТамара Васильєва
Я чорні ті смородинки впізнав -
В очах твоїх світилися навпроти.
Колись я їх очима цілував,
Життя змогло сьогодні нагадати…
А хочеш, понесу тобі портфель,
Між вербами побіжимо до річки.
Нас юності закрутить карусель,
За тином ще посмикаєм порічки...
А ти почервонієш, як вони
І погляд, мов стріла, летить у серце.
Гуркочуть в голові моїй громи,
А ми таки всміхаємось веселці.
Смородинки я знову цілував...
Хотів ловити блискавки з громами.
На річці не знайшов я переправ,
Веселка усміхалася між нами.
Доля поета(Пародія)
Пішли смородинку збирати у саду,
А твої очі світяться навпроти.
Яка смородинка? Я краще проведу
Тобі по ніжці. Геть ці всі турботи.
А, може, к бісу консервацію усю,
Між вербами побіжимо до річки.
І в задоволенні поринемо в красу.
Чого розмріявсь? Треба рвать порічки?
Чомусь романтики немає у тобі
Над головою ти гуркочеш громом.
Кричиш, що знов прийдеться все робить самій,
В цій "каруселі" крутишся до втоми.
Розчервонілась як смородинка оця,
Уже й сусіди почали збиратись.
Кудись веселка зникла із мого лиця.
Піду, мабуть, кохана, я у хату.
І буду згадувати річку юних днів,
Волошки, що ховалися у житі.
В цей літній день я поцілунків лиш хотів...
З прозаїком поету важко жити.