Ця ніч ховає у собі безцінні втрати
Але ця ніч - та гра в яку приємно грати
Обривається тоді, коли порушується тиша
А шепіт спогадів... звісно її не залишить
У снах бачив корабель який іде на дно і я не той дивак
Щоб пити з тобою вино, і сміючись говорити що це не так
І ось ти стискаєш у руці краплини дощу
Та я не той дивак, і другої руки не відпущу
Світло мерехтить і грає м’якими тонами
У далеких вогнях, в недосяжних зірках але не над нами
І зізнання в коханні звучить по радіо під гармонійний джаз
Сьогодні це дорога в нікуди, а як буде завтра - покаже час
У пустоті моїх ідей є слова які не мають значення
Про твої принципи і безпідставні звинувачення
У твоїх карткових будинках є двері, які відкривають випадкові ключі
Але силою їх не пробють найгостріші мечі
Суворі вартові із ліхарями крокують вздовж матових дам і королів
Всього лише вітер здатний на те, чого я так сильно хотів
Я запитував у вартових чи будуть вони стояти до кінця
Я бачив у піках срібних списів відображення твого лиця
Та дзеркала показували, що мені час тікати подалі
За тобою стояли ті, котрі тебе по справжньому не знали
Усі зруйновані фортеці я обійшов від краю до краю
А потім обернувся і осягнув поглядом місце де мене вже немає
Я згадав солодкі поцілунки, перші і прощальні
І запах свіжих троянд у твоїй спальні
І сто годин, сто днів, сто років за дверима, під дощем
Порад від прози Стівенсона і Шекспірівських поем
Ударить град... і листя опаде... і сніг розтане
Я думаю, мені під силу стане розірвати ці кайдани
Але привиди моїх муз тікають не лишаючи слідів
Гострий біль приносить те, з чого раніше радів
У місці де падають і розбиваються об камінь безсмертні Титани
Нестерпно палають вогнем глибокі свіжі рани
Дивно чути надломлений сміх, я б і не чув його, як би міг
Та твій голос веде за собою, гарячою бесідою, але німою
