Сонця промінь – до віконця,
Я його піймати хочу.
А він бігає від мене,
Та й собі регоче.
Ця картинка із дитинства
У життя моє доросле
З ласкою приходить.
Поринаю я у спогад
І мені від того на душі
Стає тепліше, легко і затишно.
Від турбот важких, щоденних
Нікуди подітись.
Праця, клопіт – все
Затисне колом.
Думки сірі ніби
Грудкою до горла.
І буває так, що до
Сліз наверне все,що
В роках сховано,
Прикре і таємне.
Та від цього смутку
Боляче душі і тілу.
Сам не знаєш, що
Робити, де це все подіти.
День за днем збігає,
Так життя минає.
І від туги в серці
Позбутися хочеш.
От яке то щастя і
Яка то радість, коли
Раптом сонце променем
Всміхнеться.
Не сховається за хмару,
До твого віконця візьме
Та й приб*ється.
Підставляй долоні
І лови його. Щиро посміхайся
І радій з того, що в промінці
Цьому – сенс великого всього.
