Ілюстрація 3 (09.08.1993). Я як особистість паралельної Реальності.
Я - реальний Віктор, з моєю свідомістю та усвідомленням самого себе, служу чи то механіком, чи то шофером у певного фашистського бонзи. Щось на зразок Герінга.
Знаходжусь ніби-то у гаражі. Бонза прийшов кудись їхати. Але для цього треба підготувати Мотор для руху. Це не проста операція. Я приступаю до неї, а бонза, поки суть та справа, відходить у бік, щоб почекати. Там він комусь розказує чому саме його країна (Німеччина???) повинна воювати:
- ... наші вина найвищого ґатунку та якості. Але Бельгія та Нідерланди захопили ринки збуту і не дають нам життя. Тому ми...
Голос у нього нарочито величний, надсадний, ораторський.
А тим часом я стою перед Мотором. Це щось блискуче-сріблясте, пласке, вертикально стояче, з трикутним завершенням, як це було в машинах 30-х років цього століття на Землі.
З'являється представник Служби, щось на зразок Служби безпеки, бо розконсервацію Мотору я можу виконувати тільки в його присутності. Він заходить в Мотор і стає обличчям до мене. Малого росту, з бездумним обличчям. Зі мною він холодний, офіційний.
Я дивлюсь на кут Мотора, бо повинен зняти газети з нього по схемі, де вони позначені плямою. Газети старі для мене, наклеєні одна на одну, звішуються униз. Там текст, фотокартки. Яка мова - не знаю, але знаю, що я вже читав ці газети раніше, колись, що все повторюється, немов я читав газети у майбутньому до цього сьогодення.
Знімаю газети.
- А турбіну вставити? - питає представник Служби безпеки холодно та звинувачуючи.
- Не я ставив - не мені виймати, не мені вставляти. Ці поставлять от ті! - і показую рукою праворуч, за межі нашого "кадру спілкування".
Представник Служби безпеки мовчки погоджується, а у мене виникає якась підозра/здогад.
І зразу я, реальний Віктор, вже опиняюсь в кріслі. Зручно сиджу, переді мною поверхня столу - красива, довга, вузька, гладенька і чиста. За нею напроти мене стоїть отой самий представник Служби безпеки. Для нього повна несподіванка така зміна обставин дії та життя, але він з усіх сил тримається неворушно.
Я трохи недбало питаю:
- То ви з якої зоряної системи?
Він мовчить. Знаю, що досада розбирає його: розшифрували. Але мовчить. Тільки обличчя немов розпливається, робиться разом із шиєю ширшим і пласким.
Я повторюю питання. Я впевнений, рішучий, сильний - немає такої сили, щоб мене подолала. Трохи ліворуч, за лівим плечем, вверх, стоїть моя майбутня дружина і додаткова сила іде від неї.
Третій раз питаю. І тоді праворуч від мене з'являється наполовину циліндрична натягнута сіро-світло-сіра тканина. Вона стоїть вертикально на висоті півтора метри. Враз наполовину опадає, з'являються/оголяються дрючки, на яких вона тримається із середини, а між дрючками люди - чоловіки, жінки. Всі одноразово повертаються до мене правим боком та кладуть праві руки на тканину. Так, як це роблять артисти театру ляльок, коли представляються глядачам.
Представник Служби безпеки заповнює одну із прогалин у строю людей і дивиться на мене. Розумію: це представники різних Цивілізацій. Спокійно дивлюсь на них, а потім кажу:
- Справа у тому, що ми - господарі тут.
Вони мовчать. Я піднімаю очі уверх і думаю: "Що ж їм таке показати на доказ?" потім кажу:
- Ну, добре, хай буде це.
Піднімаю уверх руки, складаю їх долоня до долоні, як це роблять при стрибках у воду, і відштовхуюсь закруткою по еволюті від крісла. Воно їде ліворуч по колу, а я кажу:
- Я - видимий.
Потім крісло починає їхати праворуч теж по еволюті, а я долонями чіпляюсь за невидиме павутиння, що звисає за моїми плечима із стріхи, яка іде від стіни нахилом до оцих представників. Посилюю закрутку і кажу:
- А тепер я - невидимий.
Себе відчуваю та бачу як і раніше, але оці представник вражені: для них я щез, тільки голос мій бринить. Доказ є.
І зразу я у цій своїй Реальності. Лежу на спині і розумію, що не спав, але де ж я був? Тільки Голос в моїх думках віддаляється: "Побудь сам... Подумай..."
Ілюстрація 4 (07.04.1994). Втілення мене в істоту в Іншому світі.
Я - хуліган, розбещений хлопець. Їду на якійсь дошці стоячи, щось на зразок земного скейтборду, але дошка рухається сама, без моїх зусиль. Я тільки лавірую.
Мчусь вздовж моря, яке піниться звично срібно ліворуч від мене. Бачу, що попереду між морем та мною ідуть чотири дівчини. Наймолодша ближча до мене. Вона маленька, у тонкому та малому по площі тканини купальнику, тендітна. Їй років 16.
Думаю: "Схоплю! Попереду є праворуч на узвишші лісок, то я там побалуюсь з нею. Мабуть. Опору не буде! Подолаю!"
Не стримуючи рух, наздоганяю їх і лівою рукою хапаю дівчину поперек стану та вміщую під свою ліву руку. Ззаду роздається зойк і я розумію, що за мною погоня. Жертва моя від несподіванки заклякла, тільки щось шепоче.
Різко збільшую швидкість. Іду прямо по піску. Погоня залишається далеко позаду. Її не видно навіть, але я знаю: вона йде.
Мене захоплює рух. Я у захваті. Закидаю дівчину за спину, вона мимоволі підкоряється мені. Відчуваю, як вона ніжно та щільно притуляється до мене, обхоплює ногами мене по бокам, кладе голову на моє плече. Відчуваю спиною тугі її груди. І шаленію від здивування та неочікуваності.
В мені вибухає шалене бажання оволодіти нею. Думаю, що от там, за мисом, попереду, праворуч є поворот, то всі будуть впевнені, що я пішов прямо, а я з дівчиною поверну праворуч, увійду у товщину ґрунту/піску, потім у печерю, що схована під ним, а там вже вибухну пристрастю.
У захваті від цієї думки виходжу на лівий віраж по піщаній хвилі, що утворилася від прибоїв моря, різко нахиляюсь ліворуч і раптом моя дошка заривається у пісок, а я та дівчина на мені летимо по крутій кривій у воду.
І зразу ліворуч від мене кричить перелякана жінка. Різко повертаюсь на крик. Бачу, що у воді заклякла товста жінка у купальнику, а до її лівої груди носом приткнулася страшна потвора - щось середнє між крокодилом, акулою та доісторичним якимсь динозавром. Я дуже добре знаю цю тварюку і огида переповнює мене.
Швидко підхоплюю свою дівчину під сідниці та рвучко відкидаю її праворуч від себе, до берега, на мілину. Вона пружно опускається на ноги. Швидко кричу:
- Сама доберешся до берега! Розшукаєш мене?
- Почекаю тебе!
Бачу, що праворуч від мене, між дівчиною та берегом колодою стоїть ще одна потвора.
І тоді я різко змінююсь, виходжу у свій інший вимір/стан. Порух руки - переді мною з'являється чорно-біла панель, пласка, у чорно-білу шахматку, яка покоїться на станині, теж чорно-білій, з ручками. Я швидко, спокійно та звично вправно натискую у певному порядку чорні клітини - три на чотири, і панель щезає. Перша потвора відвалюється від товстої жінки та падає мертвою.
Ривок - з'являється ще одна точно така панель, я знову роблю ті самі операції, і друга потвора падає мертвою.
Не встигаю усвідомити, що я вже виринув у свідомість Віктора, як із здивуванням опиняюсь в своєму ліжку, мацаю простирадло, поступово усвідомлюю що це таке, і тоді довго лежу із заплющеними очима, знову і знову переживаючи пережите, але вже як Віктор, а не абориген Того світу.
ID:
458719
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.11.2013 19:38:24
© дата внесення змiн: 05.11.2013 19:38:24
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
