Нема на що вже сподіватись,
Добра життя не принесе,
Зосталось тільки хвилюватись,
Коли нудьга за душу ссе.
Собі самому я хазяїн,
Що зміг зробить то все моє,
Дивись, самотня зірка сяє,
Проміння гублячи своє.
Проміння гасне в чорнім небі,
Ніхто не гріється у нім,
Так і в мені нема потреби,
Даремно тільки хліб я їм.
Нема для кого в світі жити,
Все по інерції іде,
Пройшов мій час, як міг любити,
Нема відради вже ніде.
Нема чого й згадати нині,
Життя в тумані та пітьмі,
Неясні постаті в долині,
Де всі ідуть кудись самі.
Серед людей самітні люди,
Нема їм краю, ні кінця,
Вони живуть тепер усюди,
Чекають виклику Отця.
Прости їх душі, Отче наший,
І десь в раю їх приюти,
Хай інший світ їм буде кращий,
І словом Божим просвіти.
27.06.99
