У темній одежі, неначе пошитій з гагату,
Із темним началом, посіяним вітром у снах,
Із темною зброєю, темними вістрями шпаг,
Із ніччю в зіницях – про сонце святе розмовляти.
У темній душі, де росте безпросвітна ворожість,
Із темним набатом, що дзвоном глухим у серцях
Сміється все далі ясніше, ударом хлиста
Приправлено приторний пряник – і милість не Божа,
А вже якась темна, чужа, із пекла народжена…
Із темним оскалом, чорнішим за посмішку бід,
Із темним вогнем, що віками уже не горить,
А світло де є? Гуляє чужими народами.
Чи, може, втомилось і просто заснуло на мить?