|
І ось ми лежимо, несамовиті, спітнілі. Він рахує родимки на моєму тілі, водить так ніжно своїм невимушеним пальцем по шкірі, а я дякую Богу, що обдарував мене такою великою кількістю родимок саме на грудях, низу живота і внутрішній стороні стегон.
Він шепоче щось приємне і я розумію, що його голос іде луною у мене у голові. Я і справді його чую, але якась неімовірна сила починає змушувати усе моє тіло трястися.
І ось я розплющую очі і бачу його. Перед моїми очами і справді був мій коханий, ось тільки він був одягнений і шепотів зовсім інші речі.
- Вставай, поїхали в академію, поїдеш зі мною.
З тої ночі мені вже рідко снився Ігор, а все частіше Іван, після того він жодного разу зі мною не говорив російською. Здавалось, дивні якісь емоції я почала у нього викликати.
Ми їхали, а я дивилася у вікно. Перед моїми очами літали різні картинки. Узбіччя було таким ніжно засніженим. Вже скоро почнеться третій сезон мого кохання, а мій милий ніяк не подивиться хоча б мене.
І тут він різко розвернув машину з фразою: «Сьогодні пар не буде». По дорозі він набрав іншому викладачу і попросив себе підмінити. Я не намагалась навіть надто набридливо розпитувати, куди ми їдемо. Він віз мене кудись. Мене. Не зі мною кудись їхав. І не з доброти до академії підкидав. Він віз мене кудись.
Це була смуга для літаків. Ми вийшли з машини. Поряд не було жодного літака, мені було важко зрозуміти, що ми тут робимо.
- Іване… - Не встигла почати я, як він приставив мені палець до губ, як у мене майже секундою пролетів перед очима увесь наш еротичний сон, чи усі еротичні сни. Таке невимушене і приємне тремтіння оволоділо моїм тілом.
- Я хочу, щоб ти сіла за кермо.
- Що ти робиш? Навіщо, я ж казала…
- Ось тому і хочу. Ти ж піклується про мене, ти мене не скривдиш… - А у моїй голові було лише одне: «Кохаю я тебе, дурний… Піклуюся…». Сльози почали виступати у мене на очах і я розуміла, що цим він хоче показати, що готовий допомогти мені через це переступити. Я відчувала, що ось це, не його орієнтація стоїть між нами. Я поставила бар’єр, не він.
Я вирішила, що маю поставити крапку. Я взяла з його рук ключі і сіла у водійське крісло. Він був поряд. Здавалось, він тепер не покине.
Перед тим, як я вставила ключ у запалення, він взяв мене за руку і ніжно її зжав.
І ось я відчула, як реве мотор. Спогади глушили мене, а я глушила їх. Я поїхала, у нього вийшло те, чого не зміг ні тато, ні мама.
Я їхала, а перед очима був Ігор, я подумки просила його пробачити і згадувала ті довгі години, коли я здавалось і засинала у нього на могилі.
Та на диво, мені ставало легше. Я завжди думала, що мене це вб’є, та воно навпаки воскрешало мене. Я летіла, а він дивився на мене і посміхався і тут я затормошила, вибігла з машини, бігала і сміялася крізь сльози. Він побіг за мною… Схопив мене і повернув до себе. Ми були на відстані подиху, на відстані поцілунку, так би я це описала. Боже, як же мені кортіло це зробити. Я бачила по його очах, що навіть він вже цього хоче.
В цей момент я вперше за останні роки відчула себе щасливою.
ID:
464318
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.12.2013 23:02:07
© дата внесення змiн: 05.12.2013 23:02:07
автор: Біллі Джин
Вкажіть причину вашої скарги
|
