Ми вже ніколи не завернем в поле,
засіяне словами із брехні .
На ниві тій стерня ноги не коле,
та хліба там не буде на столі.
Там в соловейка є фальшивий голос,
за пісню йому кинули пшона.
І пнеться до небес пустезний колос,
в якому ані віри, ні добра.
Стезя на ниві тій веде в нікуди,
нема довкола вод із джерела.
Там очі в сіячів повні маруди,
а в жниварів ножі замісь серпа.
Там в перевесла заплітають сльози,
глевкий з набутку того коровай.
Над ланом лиш вітри і грози,
і смерть збирає урожай.
Ми нині взялися за руки.
Гіркий до правди й волі путь.
Та ми ідем крізь втрати й муки.
Бо Україна - це найвища суть.
Оксана Максимишин-Корабель
20 лютого 2014р.
Мамо, не плач, я повернусь весною
( присвячую матерям загиблих героїв)
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
Оксана Максимишин-Корабель
12 лютого 2014
