Безжалісно кудись спішать роки,
А рани серця тихо зашерхають.
Минуле все ж дається узнаки.
Із прошлих літ без спросу оживають.
І я тоді не знаю, де подітись.
Шукаю всю провину у собі.
І так захочеться до тебе притулитись.
Та що робить, надії ці слабкі.
Коли страждання крають мою душу,
А рани знов нестерпно так болять,
Я хочу запитати, просто мушу:
Чи здатен ти отак, як я, страждать?
А чи любив? Чи, може, так здавалось?
Загадка розчинилась у роках.
Але ж чому? Чому усе так сталось?
Кого судить у наших помилках?
Щоб не було. тебе я зараз прОшу.
Не смій мене забути за життя.
А я нестиму до кінця цю ношу
До подиху останнього, кінця...
Така змістовно - мудра лірика!!! Скільки пережитого,перебаченого за весь політ років... лише в одному постійність: в почуттях,пронесених через життя,в тій ноші,що крає душу,в тих помилках,що лишились невиправленими...По змісту,трохи сумно,та якщо є змога і взаємне бажання,то НЕХАЙ станеться зустріч,яка розставить все по місцях,або хочби додасть впевненості і надії...Це я так,Надюш філософські роздуми http://s004.radikal.ru/i208/1208/36/a2c28d072d40.jpg
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вітаю тебе, Моя Хороша. Гарні в тебе філософські думки... Рада тобі завжди...
Та в мене все добре, Ніночко... Це просто літературний твір...Може, моя ЛГ і зустрінеться колись з тим, кого кохала... Хоч роки та ситуації неспроможні щось змінити..
Гарна л1рика, Надюша.
Гарна лірика. 
