Вода небесна ллється із хмари,
Це плаче Небесна сотня на нас,
На тих хто їх на майдані вбивали,
На владу, що дала кривавий наказ.
Ніхто не забуде, ми будем пам'ятати,
Ту кров, що у жилах текла,
І бідна матуся за синами все плаче,
І серце нещасне з грудей вирива.
І плаче Сотня не за життям,
Не за неньку, що мусить сама помирати,
Плачуть, бо віддали країну катам,
Бо ненька Вкраїна мусить страждати.
Ніхто не забуде, як в спину стріляли,
І хлопцям іще молодим,
Й дівчатам, що рани хлопцям в'язали,
В людей мирних гранати кидали,
І різав очі їдкий чорний дим.
Ніхто не забуде, ми будем пам'ятати,
Бо кров їхню земля не зітре.
Ми народ, а не вівці, нам треба повстати,
Нас Бог уперед поведе!
Слава Україні!
Героям Слава! Дорога моя дитинко, з такими дітьми, як ти, встоїмо, не здамося! Прочитала твого вірша у дні 355-річчя битви під Конотопом. Історія повторюється.
Подивись, які у нас хлопці-соколи: https://www.youtube.com/watch?v=UTZhTEXAq-E