мій дощ сьогодні змочив твої змучені крила....
летіти не зможеш, нажаль, покіль сонце не зійде.......
це я пригадала на мить, що колись все ж ЛЮБИЛА....
а тепер вже не знаю, чи любити когось, окрім тебе, так вийде.....
я не знаю чого ти поліз цілувати цю зливу......
мов дитинка, по капельці став ти ловити грозу......
і, немов би ти знав, що ховаю я душу вразливу........
попри це...заподіяв ти рану мені ще одненьку..... одну.....
і лякаючись болю мого, ти летів безоглядки.....
твої крила стомились і серце кричало - вернись...обніми...
повернувшись, шукав ти, немаючи жодної гадки...
куди зникли любові твоєї гарячі, ще свіжі сліди....
тільки дощ, тільки холод...у душі,у пустій ллється злива.....
кожну краплю ти горнеш до серця, обійма самоту....
зійде сонечко скоро...зовсім скоро вже висохнуть крила.....
а коли засумуєш- поклич...я з дощем своїм прийду і тебе обніму......
smeri4ka
