Залишивши без сил і з уламками крил,
Без надій у холодній безодні,
Ти сказав, що, напевне, мене не любив,
І по-іншому все від сьогодні.
Я смиренно зустріла слова твої,
Відвернувшись, ковтала сльози.
Мені сил бракувало піднятись з землі,
Та гнівитись була не в змозі.
Мудрий час лікував, затирав сліди,
Доля слала нові уроки.
Вже по-іншому, але все ще є ти,
Попри логіку, "за" і "проти".
І довірлива, як ручне кошеня,
Я відкрита тобі до краю,
Забуваю про те, що одного дня
Ти лишив мене в пастці відча́ю.
Що минуло - як попіл по вітру нехай
Розлетиться в світи без останку.
Я скорочую кількість своїх питань,
Та не я буду ставити крапку:
Ти колись, подолавши в нерівнім бою,
Ту, що пристрасно рвала тенета,
Може статись, окрилену душу мою
Без вагань продірявиш багнетом.
13.04.2014
