«Ось я йду,
А ти, мій друже, лишаєшся.
Своя у кожного осінь…»
(Йоса Бусон)
Я люблю розповідати історії невигадані. Хоча це писати важко – за кожним словом чиясь доля, чиїсь страждання та болі. І про це треба розповісти максимально правдиво – щоб не образити пам'ять людей минулого. Особливо відчувається оця важкість пера в руках, коли перевідаєш історію почуту не з перших уст – кожен сприймає світ по своєму… Я хочу сьогодні розповісти історію про одного вчителя. І про марксизм – як він вплинув на сумну долю одного юного служителя освіти.
Історія ця сталася в місті Чорткові. Жив в місті Чортків хлопець – народився він ще до першої світової війни. У двадцятих роках того страшного двадцятого століття йому випало бути школярем – навчався в гімназії. Чортків в ті часи було містом прикордонним – в Чорткові була Польща, а за Збручем совіти – так званий Совітський Союз – країна де єдиною можливим світоглядом був марксизм – з певними видозмінами з часом в рамках «партійної лінії». Це я так – нагадав середовище в якому хлопець з прізвищем К. жив і вчився. І сталося так, що якось йому його товариш по гімназії підсунув брошурку про марксизм. Точніше марксистську брошурку видану якимось комуністичним діячем – ось мовляв як цікаво, ось воно як все насправді, як влаштоване суспільство. Брошурка на відміну від нудних книг Маркса чи Леніна викликала цікавість, і своєю недосказанністю і поверховістю змушували фантазувати – так влаштовані всі брошурки, агітація – це лише збовтування розуму. І на свою голову К. захопився марксизмом. Після брошурки він роздобув «Капітал» Маркса і спробував у цьому талмуді матеріалістів та шлункопоклонників знайти істину. Захоплення мало не переросло в манію – К. вирішив, що Маркс в усьому правий і що треба боротися за досконале суспільство в якому всі рівні, всі однакові і все в усіх спільне – від хати до штанів і жінок. А тут якраз гімназію він успішно завершив і мріяв вчитися в університеті. Але коштів на навчання в університеті батьки К. не мали, потрібно було думати про хліб насущний і К. влаштувався на роботу вчителем в одну з шкіл поблизу Чорткова. Але мрія про навчання в університеті його не полишала і бажання будувати досконале суспільство рівності теж. «Капітал» став його настільною книгою, на стіну він повісив портрет Леніна і вечорами філософствував про усуспільнення.
І раптом йому в голову прийшла ідея: а якщо перейти кордон? Тут же поруч – он там – за Збручем перша в світі країна соціалізму, там марксизм втілився в життя, всі рівні і вчаться в університеті безкоштовно. Він отримає освіту і буде будувати комунізм. Це ж втілення мрії! Він стане справжнім комуністом, вивчиться і стане великим вченим або «інжинєром» і буде працювати куди його направить комуністична партія – на якийсь великий завод чи будову, а можливо і самого його приймуть до лав комуністичної партії (якщо, звісно, він такої честі заслужить і буде гідний). У ті часи в тих краях був розвинутий народний промисел – контрабанда. Чимало людей переправляли таємно за Збруч товар, заробляючи на цьому якісь гроші. У маленьких містечках всі всіх знали хто чим займається і знайти досвідчених контрабандистів було не складно. За невелику плату вони серед ночі перевезли нашого героя через Збруч оминаючи прикордонників. А були вже тридцяті роки божевільного двадцятого століття.
Вчитель К. йшов на світанку лісами і полями на схід. Це були найщасливіші години його життя! Сповнилась його мрія! Ось вона навколо – «Радянська Україна», де він почне нове, сповнене вищої мети життя. Навколо буяла весна. Свіже весняне повітря і запахи квітів наповнювали легені.
Він дійшов до найближчого села і спитав у селян, де тут сільська управа чи голова колгоспу. Щоправда, колгоспники не виглядали так, як він їх собі уявляв – не справили вони враження щасливих людей, були погано вдягнені, змарнілі і були якісь перелякані. Вони нічого йому не сказали, тільки подивились якимось дивним поглядом і махнули рукою. Дійшовши до сільради, яку він впізнав по червоному прапору, тут же зайшов у середину і повідомив здивованому голові, що він втік з буржуазної Польщі в соціалістичну країну і хоче будувати комунізм. Голова попросив його посидіти і трохи почекати, а сам тим часом кудись телефонував і попросив терміново когось там приїхати.
Довго чекати не довелося – приїхала велика блискуча чорна машина, а в ній люди в якомусь незнайомому однострої і один в цивільному. Певно партійні працівники. Вони мило посміхалися вислухавши його розповідь про бажання будувати комунізм. На всі запитання відповідали посмішкою і киванням голови і запросили в сісти машину. Вчитель К. їхав щасливий – адже його везуть, напевно, в Київ, в університет де влаштують на навчання і взагалі влаштують йому нове щасливе життя.
Але його чомусь привезли в якийсь дивний будинок, завели в кімнату практично без меблів і почали бити запитуючи тільки: «Какоє у тєбя заданіє!?» Вчитель К. нічого не розумів. Чому його б’ють? Що від нього хочуть? Він все повторював свою історію, що він хотів жити в першій країні соціалізму, хотів вчитися і будувати комунізм. Але його знову били і запитували те саме. А потім кинули в якусь кімнату без вікон, а потім знову те саме… І так тривало більше тижня. Вчитель К. перестав навіть відповідати – тільки дивився розширеними очима в порожнечу. Зрештою, кати зрозуміли, що, напевно, він таки говорив правду. Не знаючи, що з ним робити вирішили звернутися до польської сторони – чи живе у них в Чорткові такий собі вчитель К. Польська сторона відповіла, що справді, є такий громадянин, він пропав більше тижня тому. Вчителя К. більш-менш привели до ладу і передали польським прикордонникам. Вони зібрались його теж побити і пояснити популярно, що кордон нелегально перетинати не можна. Але побачивши, що бідолаха ледве тримається на ногах відпустили додому.
Вдома вчитель К. довго відлежувався і приходив до тями. Потім чомусь зняв зі стіни портрет Леніна і десь його подів. Книгу «Капітал» перестав читати і став використовувати її сторінки для розпалювання пічки. Перестав філософствувати про досконале суспільство і спілкуватись зі своїм колишнім колегою і однокласником Ш., що на той час вивчився на зубного лікаря і досі захоплювався марксизмом.
Видужавши далі вчителював. У вересні 1939 року в Чортків прийшла совітська армія і совітська влада. Зубний лікар Ш. вітав «визволителів» з квітами, хлібом-сіллю та червоним прапором. Вчитель К. чомусь не висловив такого ентузіазму – лишився вдома. І як ви гадаєте, кого першого заарештувало НКВД у місті Чорткові? Правильно, вчителя К. А кого другого? Правильно, зубного лікаря Ш.
З того часу про вчителя К. ніхто нічого не чув. Зникла людина і все. Родичі після війни подавали чисельні запити, коли почалась «відлига» та реабілітація теж зверталися всюди, але їм відповідали, що ніде в документах такий не значиться і про нього нічого не відомо. Так би його доля і лишилася загадкою, але мати вчителя К. якось уже в похилому віці на початку шістдесятих пішла лікувати зуби. Її приймав лікар Ш. Він її запитав: «А ви часом не родичка вчителя К.?» «Так, це мій син!» «Я сидів з ним в одній камері. Його дуже сильно били і вимагали визнати, що він ворог народу і шпигун. Він говорив, що не розуміє за що його б’ють і вимагають признатися у злочинах які він ніколи не здійснював. Я визнав все і все підписав – мене відправили по етапу, я відсидів 10 років, потім повернувся. Він так нічого і не визнав, і лишився в тюрмі в Чорткові. Коли почалась війна НКВД панічно тікало з міста, але перед цим розстріляло всіх заарештованих. Його тіло впізнала Н., коли вона разом з іншими людьми зайшла в тюрму – совітська влада вже втекла, а німці ще не прийшли. Його поховали разом з іншими розстріляними. Прикро, що Н. нічого Вам про це не сказала…»
Ось так вплинула на долю вчителя К. одна єдина брошурка прочитана ним в гімназії.
(Написано на основі реальних подій)
Цікаво, і головне, захоплююче написано. Відразу стало цікаво чи правдива історія (що Ви підтвердили в кінці). Прийшло на думку, що висновок в кінці перегукується з ефектом метелика - до чого може призвести звичайна брошура і скільки наробити лиха.
Артур Сіренко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за цікавий відгук і цікаве розуміння цього твору....
Дякую за відгук! 
