Дурень, що не вміє спокутати своєї гірко-терпкої вини,
Який відпустити не може своє манірне і ніжне минуле.
Дурень, що приречений на вічні фіаско у битвах своєї ж війни!
Дурень, бо досі леліє і захлинається тим, про що Вона вже забула...
Так, він - дурень, бо засуджений на вічне безнадійне чекання,
Так, він - дурень, бо буде до скону вірити у вічну Любов.
Він дурні свої у ві́ршах без упину їй буде писати зізнання.
А Вона давно пестить пальці, в яких тече не його - чужа кров…
Тепер в поривах любові не цілує Вона його лагідних скронь,
Тепер голубить Вона очі чужі, усю теплоту свою, ласку йому не дарує,
Він так жадібно пив, та не випив всю любов з її ніжних долонь,
І зали́шився дурнем… Бо іншою фарбою свій світ тепер Вона вже малює…
01.05.2014
За свій довгий життєвий шлях, я зрозуміла одне - *Свято место пусто не бывает*, а все інше то вже мазохізм. Киньте себе мучити і влаштовуйте свое життя.
Олекса Дмитрук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую вам, Анно... Дуже приємно читати такі слова від вас... Дуже дякую за такі відгуки і відверте підбадьорювання
Кожна закохана людина стає трішки дурненькою... це дійсно так. Але такий стан швидко минає, і все знову повертається на свої місця. Щирий вірш. Це вам:
Олекса Дмитрук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що вірш здався вам щирим Воно так і є.... Він скоріше не щирий... він просто занадто правдивий
Незнаю, що відчував автор під час написання цього вірша, але таке враження що біль тут присутня... Саме біль,жаль,смуток,спогади, щось таке навіює це чудове творіння!
Олекса Дмитрук відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Автор цього вірша багато чого відчував під час його написання... Але найголовніше: він просто жалкує, шо він дурень... От і все...