Глянь приглядайся на зорі
Через них я так сумно пишу
Вони знають що різної долі
Ми були із тією яку бережу
В її ніжній долоні послання
Я тоді в схожу ніч розглядав
І хоча не іскрилось кохання
Скільки зміг усе вірив чекав
Ти розумна але із півслова
Ну навряд чи помітиш тривогу
І так пізно сидиш ти не дома
Бачу очі твої видали втому
Поглянь випив рік з осінню зиму
Витирається в березові хустки
І дразнить якогось хлопчину
Що в тридцять опустяться руки
На ніщо протре його важкість
Яка завжди тягтимися слідом
Тихий голос занівичить кашель
Проллє в кучерях яблуні цвітом
Відчуватиме стужу дороги
І не зможе долати турбот
Що підкосяться втомлені ноги
І до крові розіб'є він рот
Я не стану миритися долі
Краще впасти так само в туман
Мов зоря на блакитному полі
І забути про все як обман
