Аналізуючи не тільки вірші, а й відгуки на них, беручи до уваги інтимну тематику, сюжет і образи творів, склалося таке враження, що читачі, у своїй більшості, сприймають і розуміють жіночність, як єдиний синонім сексуальності… Що ж насправді криється за цим таємничим словом?
Жіночність — етична категорія, що означає сукупність особистісних, естетичних та соціально-психологічних якостей, які об'єктивно притаманні та/або очікуються від жінки, зокрема такі як: емоційність, ніжність, вразливість, щирість і чесність, відвертість у прояві почуттів, краса, привабливість, шарм, чуйність, доброта і доброзичливість, жіноча гордість і в той же час скромність, материнська любов і альтруїзм, гідність, тактовність, стриманість, інтелігентність, делікатність і вихованість, уміння бути господинею свого будинку і ще багато, багато іншого…
Як можна назвати щирою жінку, яка будучи заміжньою, майже щодня пише, що вона нещасна і самотня? Але з іншого боку, всі добре знають, що все в Інтернеті - брехня! На жаль, є довірливі люди, такі як я...
Де поділася скромність дорослих жінок, у яких є діти і навіть внуки, які на світлинах виглядають огрядними, спокійними, абсолютно неемоційними і втомленими від життя, а на сайті викладають порнографічні світлини, якщо навіть вірш сам по собі еротично-романтичний? Навіщо ця додаткова «полуничка»? Щоби у читачів капала слина?
У багатьох поетів є аргумент, що вони пишуть не про своє власне життя, а про літературних героїв. То навіщо тоді майже у кожному рядку займенник - Я? Краще тоді писати - він і вона…
Де жіноча гордість, гідність, стриманість, делікатність і вихованість у відвертих інтимних віршах?
Чому існує ментальний ексгібіціонізм на поетичних сайтах? Невже у поетів таке бідне і ненасичене реальне сексуальне життя? А якщо навіть перенасичене, то навіщо ділитися своїми враженнями від інтимної близькості з усіма? Чи може це своєрідна манія, а чи збочення? Звичайно, кожен має право писати те, що хоче сказати, але є певні норми моралі і стандарти нормальної поведінки людини у суспільстві.
Якщо автори оголюють тіло на світлинах і описують занадто відверті почуття у віршах, то чому вони не роблять це саме масово у публічних місцях – на вулицях, в парках, в метро? Виходить, що в нашому Клубі допустиме все – і аморальність, і гризня, і ворожнеча, і екстремізм, і шовінізм і брутальні слова?
Звідки ці подвійні стандарти, розшаровування особистості? Звідки ця словесна проституція?
ID:
504714
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.06.2014 09:58:35
© дата внесення змiн: 13.12.2015 23:25:23
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО
Вкажіть причину вашої скарги
|
