Твої гори та поля надихають жити.
Лиш для тебе хочу я мислити й творити…
Україна - край козацький, край краси чарівний,
Ти у серце моє вріс, краю мій ти вірний.
Моя земле! Моя рідна! Ти мене зростила!
Твоє слово кобзареве мене жити вчило.
Твій Дніпро ревучий стогне і степи видніють,
Твоя ласка і турбота радість в душу сіють.
Твоє серце б’ється, краю! Подих твій я чую
У вітрах, що в полі віють і його люблю я!
Я люблю твою безмежність, краю мій родючий!
Я люблю твої Карпати й волошки пахучі.
Люблю море твоє синє, калину й тополю,
За те люблю, що тут родитись випала доля…
І не жалію ні краплинки, що тут я зростала.
Буду вічно пам’ятати, як мати навчала:
«Виростиш колись ти, доню. Станеш мандрувати…
Не забудь же ти дороги до рідної хати!»
