Жінка без віку у літньому сарі
Сталі думки. У долонях зі сталі
Завтрашній день.
Надпитий портвейн
Лишила як спогад про день, що минає.
І часу не гає.А день не встигає
Намарне кудись утекти.
Має квитки на літак до Мілана.
Тримає валізу, тримається прямо,
А ноги відмовились йти.
Палити мости не вміла ніколи.
Ховала минуле в халяви з-під поли,
Нічим не гасила запал.
"Б" термінал. Квиток на удачу
Сховала в кишені квітчастого клатчу.
No changes. No pain.
Допила портвейн. Cотні людей
Почули як виклик: «Я житиму далі!»
Із уст тої жінки, що в літньому сарі.
То вона з Індії, ця жінка? Не уявляю слов'янку або даму із Західної Європи у сарі ще й літньому в аеропорту, надто вже екзотичний одяг. Бажаю тій пані щастя, бо, схоже, вона робить якийсь рішучий крок, що може змінити усе життя. Думаю, все буде добре, у неї такий могутній голос - сотні людей почули її виклик.
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую. Я теж думаю, що все у Неї буде добре, бо вона хоче жити! А сарі - щоб прикрити болем спотворене тіло, щоб ніхто не впізнав слов"янку - втікачку. Адже нема бажання вгадувати національність людини, якщо вона в національному одязі)) Такий задум