«…и мимолетным счастьем озарен дом на полянке в гущине лесной»
Мартинюс Нейхоф
Відокремлене від світу,
В краях, що виткані із тиші,
Любов’ю Божою зігріті,
Знаходиться одне узвишшя.
Дерева жовті і червоні
Прихистком хорошим стануть.
На зеленіючому фоні
Всі негаразди швидко тануть.
Чийсь будинок на долоні
Без мурів і міцних парканів,
Без межі і без кордонів,
Без зла, без підлості, обманів.
Озерце, схоже на тарілку,
Всі деревця вітають осінь,
В полях почулася сопілка,
Співає птах десь серед сосен.
Зірви листок собі напам’ять,
Сфотографуй смарагд галявин.
Щастям тут уже не марять –
Тут живуть за цих обставин.
І хто хазяїн цього дому?
Хто дичину вночі приносить?
Його дружина зніме втому
І зробить все, що він попросить.
Їхнє дівчисько встане рано –
Біжить з відерцем за водою.
І якщо раптом нам погано,
Ми прийдемо сюди з тобою.