Окутав з головою
Ланцюг мене тяжкий.
В нім кільця з жалю й болю…
Який нестерпний біль!..
Сльози покотились
Й на землю каменем упали…
Крила опустились,
Бо їх в кайдани закували!
Нема свободи! Небо, небо!
В твій простір лину!..
Мені злетіти треба!..
Та закували… Землю не покину…
Вони на каяття чекали?
Даремно! Горда я!
Спіймали, крила відібрали,
Та вільна ще душа моя!
У серці є безмежна сила,
Що не вмера і не горить.
Ніщо її ще не спинило,
Й навряд чи зможе зупинить.
Здаюсь безпомічною я,
Та знайте, що так буде не завжди.
Свідомість ще жива моя,
Хоч і навік її в кайдани зажени.
Немає більше сліз, нема!
І кров вже не тече у жилах…
Та я іще жива!
Ні! Ви мене не зупинили!..
У голосі нема надії
І відчаю нема також.
У серці поселились мрії,
Я їх здійснити зможу!
Ви омертвили все, та слово
Ніхто не здатний відібрати…
І я колись воскресну знову,
Аби кайдани розірвати!..
12.03.2008
