А небеса чомусь мовчать...
Чи роблять вигляд що не чують,
як люди раз-у-раз кричать,
як звірі знов і знов лютують.
Мовчання скутістю жалю,
найкращий вихід з тіні ночі -
обіцянки нарівні кришталю
лиш блиском обпікають очі...
Обмеженість закутість й темнота -
у стінах із базальтових лавин,
обізнаність, болючість, пустота -
серед окутих димкою вершин...
Самі собі будуємо бар*єри -
приниження, обманів, забуття,
шукаємо вакцини від холєри -
без радості сумного майбуття.
До завантаження лишилась половина -
думок, паролів та ідей,
Які усім покажуть, що людина -
не для печалі бажаний трофей.
І голку я встромляю в вену -
уколом викликаю згасле почуття,
а дія ця розв*язує дилему -
де смерть живих, а де мерців життя.
https://vk.com/anatolykspoems