Шепотіли троянди
Біля вікон веранди:
"Що оце за сусідки
Ці нахабні сусідки?
Як хазяйка прийде,
Їх із клумби зірве,
Прибере усіх швидко -
Зникнуть зовсім нагідки.
Що за квіти такі?
Невеличкі, прості,
І взялись вони звідки
Нісенітні нагідки?"
"Ростимо ми усюди,
Де посіють нас люди.
І таке ще буває,
Що й самі проростаєм.
Наша квітка непишна,
Ми ж і ростом не вийшли,
Не складають нам оди,
Та й далекі від моди.
Квітнем в весну і в літо:
Як життю не радіти?
Всіх людей звеселяємо
І надію вселяємо.
Ви, троянди, розкішні,
Але там, біля вишні,
(Нас здалеку не видко)-
Пламеніють нагідки!
Бо ми квіти - дар сонця,
Помаранчеві донця,
Тепло, радість даруєм,
А, бува, ще й лікуєм.
