Роздуми Маленького принца на пероні (за редакцією І. Терена)
…швидкий поїзд, загуркотівши, мов грім, сяючи вогнями, промчав повз, аж будка стрілочника заходила ходором.
- Як поспішають,- здивувався маленький принц. – Чого вони шукають?
- Навіть сам машиніст цього не знає,- мовив стрілочник.
А. де Сент-Екзюпері
Стомлений потяг стрічають байдужі перони…
Тиснява, гамір і зваби в тумані надій…
А в порожнечі душі, наче тіні вагонів,
Йдуть каравани в пустелю опалених днів…
Наче причинні, Сізіфи відкочують в далеч
Різний непотріб. Навіщо цей вічний гіпноз?…
У сюрреальному світі єдина реальність,
Дотик якої – колючий по шкірі мороз…
Втратити легко себе у омані ілюзій.
Маски людини не видно із пекла імли.
Серце оглухло під гуркіт коліс і контузій…
Вмерло минуле… Бо, справді, - хіба ми жили?
От зупинити б ці потяги злої розлуки…
Птахом у вирій би, – поки у хаті зима.
Може б тоді оперилися втомлені руки,
Щоб не упасти на шпали, де рейок нема…
Жити ще нині потрібно. Не "потім". Не "завтра".
Куля земна на орбіті прискорює рух.
І утікати від себе сьогодні не варто,
Адже до щастя земного підносить нас Дух…
Браво! Подобається, як Ви пишете: глибокі думки, емоції, метафоричність. Витримуєте ритм, розмір... лише в одному місці спіткнулась...
Подумайте...
"Може б тоді оперилися втомлені руки,
Щоби не впасти на шпали, де рейок нема..."
А І.Терен - то один з найкращих редакторів.
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
саме так і думала спочатку виправлю зараз дякую за уважне прочитання