Краса...З цим поняттям ми стикаємось чи не щодня. Природня, естетична, внутрішня, зовнішня - скільки ще епітетів ми можемо підібрати для її опису?
Природня краса, істинна, неспотворена...
Ідучи лісовою стежкою,я частенько милуюся надзвичайною природою, вдихаю терпкий аромат хвої,слухаю дзвінкий спів пташок.Та раптом починається дощ, і я змушенадесь сховатися.Стоячи під розлогим деревом, я чую музику.Дощ,немов музичний інструмент, створює неперевершену мелодію, яка звучить у моєму серці:
Ніхто ж не скаже навіть того,
Що добра крапля дощова(В.Свідзинський)
А ще я дуже люблю ніч.Саме тоді я забуваю про всі земні турботи та душею поринаю до зірок. Вони сяють, неначе витончені діаманти. Їх світло легенько сліпить,але в той же час викликає бурхливий стукіт мого юного серця.Уночі світ стає ще прекраснішим, аніж удень:
Ніч...а човен-як срібний птах
Що слова,коли серце повне!
О який же прекрасний ти,
Світе єдиний!(Євген Плужник)
Проте не всі люди здатні на пізнання істинної краси.Вони піддаються впливу сірої буденності, стають жорстокими та егоїстичними.У своїх вчинках такі люди показують свою сердечну бідність та душевну пустоту:
Як страшно!..Людське серце
До краю обідніло.(Павло Тичина)
Ці люди не бачать краси природи, не чують музики дощу, їх серце ні на мить не здригається. Думаю, що не варто показувати їм справжню красу - вони йтак її не побачать:
На концерт глухих не варто кликать,
А сліпим байдуже до картин(М.Рильський)
Саме тому ми повинні милуватися красою навколишнього середовища, оберігати природу та розвивати прекрасний світ душі, щоб у майбутньому не стати "глухими" та "сліпими" у моральному контексті.