До неба тихо тягнуться дерева уночі,
Освітлений цей світ вогнями тисячі свічок,
Далеко все від нас, та ще й приховано в тіні,
І шум вже не турбує пісню втомлених зірок,
Зникають білі стіни, залишаючи лиш тінь,
Що плямою у темряві блукає по землі,
Над річкою лунає сміх блискучий, наче сіль,
Лунає кришталево, наче сміх гірських порід,
Проміння білих проблисків прямує в висоту,
Момент ловила свій у танці світла темна ніч,
І зорі впали в воду, наче слово в пустоту,
Попадали додолу тисячі небесних свіч.
