Вулиці міста штурмує зима,
вечірня метіль,мов війська гренадерів.
Несміло торкаєш німого вікна
тремтячими пальцями від трави та хмелю.
Вона таки дійсно сьогодні пішла,
зібравши сукні і книги в валізу.
Крони мертвих дерев осипає імла,
ще є кляте бухло,яке вже не лізе.
Розмова обірвана без крапки над "і",
часом слово лупцює нижче поясу.
Удари відточені,влучні й міцні,-
чистий нок-аут солодким байдужим голосом.
На склі вертикалі татує мороз,
тишу ранить сигналка авта.
Їх двері закриті назавжди,без сльоз
стає зрозумілим,любов - це війна.
Коли всі битви стануть програні,
а полонених та вбитих проголосять героями
він так і стоятиме, трохи стомлений
з білим прапором,склавши озброєння.
2015
