Напевне, кожен має свою мрію
Моя - нездійсненна
Я хочу побачити кожен твій колір
Це моя невиліковна хвороба
І смерть від неї щомиті ближче
Колись я побачив яскраве сяйво,
Яке переливалося здалеку
всіма кольорами веселки
В цей момент я вирішив до нього дібратись
воно стало моїм маяком
і я вирушив йому назустріч
крізь ніч, крізь пітьму, крізь туман
Та чим ближче я підбирався
Тим менше яскравості бачив
І наршеті дібравшись до тебе
Я бачив лише один колір
Не розуміючи, це синдром Дальтона
Чи такою є реальність
Що робити далі?
Чекати кінця, надіючись,
Що хоча б перед смертю
знову побачу цю гамму?
Чи відправитись на пошуки ліків,
Милуючись твоїм сяйвом лиш здалеку?
Як би там не було,
Щоночі пред сном я відтворюю кожен відтінок
І уві сні знову бачу те сяйво
А прокинувшись, бачу найсумніший колір.
Колись до цієї пристані зайде випадковий корабель,
Який відкриє для себе диво твоїх кольорів
І залишиться назавжди
А я відчалю, зовсім скоро
Якщо моя хвороба не забере мене раніше
А поки що я вчусь розрізняти
Сорок відтінків байдужості
