Кожна крапля дощу - це, як сльози
За убитих в нещаднім бою.
За болючі, нестямні загрози
У війні за Вітчизну свою.
За найкращих, сміливих, відважних,
Молодих, що не взнали життя.
Кулі в серце від братків продажних.
Зупинили їх серцебиття.
Скільки їх полягло на цім полі.
Закінчився життєвий їх шлях.
Зажурились над ними тополі...
А по шкірі мурашки... Це жах!
Тихо крапає дощ по обличчях.
Це природа не має вже сил...
Не потрібні тепер їм рушниці.
Відійшов на спочинок чийсь син.
Дощ змиває роз*ятрені рани.
Хто ж це їм допоможе в цю мить?
Виглядають, чекають їх мами...
Недалеко он знову гримить..
Тільки ворони крячуть у полі.
О, який же жорстокий цей світ!!!
Не хотіли такої ми долі...
Скоротили безжально так вік!
-
Пройшло крізь серце... Болить Вам і нам
Надієчко, якщо дозволите:
"заноза" – нема в нашій мові;
"виглядАють, чекають їх мами";
щоб уникнути тавтології, можна замінити "о, який же безжальний цей світ!"
А вірш – чудовий, 5/5
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Світланко, за допомогу та увагу... Я завжди приймаю поради...
Весь текст ще переглянула, підправила.. Ще раз дякую!
Спішила, була неуважною..
Всі ми чекаємо цього з нетерпінням... 
