Заміноване поле і стежка, сліди за селом.
Заміновані душі і долі гіркою сльозою.
Ще жива Україна, лиш мука гірчить над чолом
І на серці – ураза, якої епоха не згоїть.
Ще не вмерла… Всевишній, молю, опустися з небес,
Омофором святим огорни волелюбів одчайних.
Межи сотні Іуд і Пілатів таскають свій хрест,
Наче прокляті нині не світом, а безлічсвітами.
Це сини Твої, Боже. Невже не даси їм руки,
Не ізбавиш од скверни безвинну, заплакану землю?!
На обстріляній ниві ще горсточка стебел тонких,
Які не скалічив душею обділений нелюд.
Знову кров’ю мережить літопис геройська доба
І нова «Ілліада» скеміє у кожному слові.
Лиш болять безіменно розп’яті хрести на гробах,
І яріють печаллю гіркою тернисті дороги.
Нескоримі і вічні, що міццю торкають вишин.
Завмирає сполохано пташка у димнім захмар’ї.
Не спіткнутися б в млі, у вогні не згоріти б, лишень…
Десь поранено тишу у мирі жахливо-примарнім…
А моя душа, Лесю, засмучена, замінорена, і новини, як отрута, вбивають щодня методично і безжалісно…
Окрім Бога нашим солдатам необхідна реальна допомога, про це щодня говорять, але якось повільно це роблять і часом тим, хто допомагає, реально шкодять…
Навіть коли війна закінчиться, ще багато років не заростуть рани на зруйнованій землі, не зникне біль в серцях та душах людей, які постраждали від війни, і втратили синів чи діточок, а також домівки…
Гірким смутком наповнене кожне слово у вашому творі…
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, люба пані Олгьго. Так, душа болить і довго ще болітиме... Дякую, що читаєте.
І що ще тут можна сказати? Талан - він і є талант.Відповідно його і оцінюють!А я окрім того низько схиляю голову перед досконалістю і проникливістю...Пломінь.
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Але переможемо! 
Дякую за такий щедрий відгук. Рада Вам! 
