Застрягли ми на станції Журби,
В дорозі до країни Ельдорадо,
Тут лиш літають однокрилі голуби,
І кожен день - червоним листопадом.
Нам обіцяли ріки молоком,
Медовим словом змащували рани,
В проходах відьми веселили нас танком,
А за вікном робилися боввани.
Минали дні, з вагонів никли люди,
Та нас певняли, що самі сходили,
На їх місця з усюд усюди,
П'янці червонопикі боронились.
"Ану подвинь свою русинську душу,
За зраду нам положено сидіть",
Один стою та місця не порушу,
Ба зрешта: "Нащо москалеві місце гріть?!"
Зв'язав клунок нехитрими нитками,
Ввімкнув стоп-кран, зістрибнув біля "Щастя",
Піду на Схід кровавими шляхами,
Провідаю своїх у березневім часі!
